Одна з найбільших проблем українського ринку праці – дисбаланс між запитами роботодавців, що продиктовані економічними реаліями, і тим, кого готує система освіти. Причиною цього, на думку заступниці міністра економіки та довкілля Дарії Марчак, є відсутність системного прогнозування майбутніх потреб ринку праці.

«Фактично навчальні заклади та держава були змушені багато в чому спиратися на власні припущення: яких фахівців готувати, скільки їх буде потрібно за кілька років, які професії стануть дефіцитними, а які, навпаки, матимуть надлишок випускників» – так прокоментувала вона прийняття урядової постанови №906.

Цю думку підтвердив у коментарі Mind генеральний директор директорату вищої освіти та освіти дорослих Міністерства освіти і науки України Олег Шаров. Він пояснив: держзамовлення в системі освіти регламентоване законом №5499 від 2012 року. А цей документ – пряма спадщина радянської адміністративно-планової економіки.

«Тільки в ній хоч якісь планові потреби економіки, що збиралися через Держплан, замінили пропозиціями закладів вищої освіти, які мають свої пріоритети. У ринковій економіці це просто не працює», – вважає він.

Це стало тим більше очевидно, коли Україна увійшла в період масштабної економічної трансформації. «Підготовка до майбутньої відбудови країни, інтеграція до Європейського Союзу, демографічні зміни, розвиток технологій і структурні зміни в економіці формують нові вимоги до ринку праці», – наголошує Сергій Бабак, голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій. Він пояснює, що йдеться не про поділ професій на «потрібні» та «непотрібні», не про обмеження вибору спеціальності та не про визначення державою професійного шляху людини. А радше про інструмент стратегічного планування державної політики у сфері людського капіталу, освіти та зайнятості.

За словами Дарії Марчак, над створенням першого довгострокового прогнозу потреб економіки у фахівцях Мінекономіки працювало майже рік. Це була спільна робота з консалтинговою мережею KPMG і Інститутом демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України.

Робоча група змоделювала, як трансформуватиметься структура економіки, яких спеціалістів і якого рівня кваліфікації бракуватиме з огляду на демографічні зміни та рух людей на ринку праці. Потім прогноз обговорили з експертами та стейкхолдерами, після чого разом із фахівцями Міністерства освіти і науки сформували новий підхід до державного замовлення.

Держзамовлення на 2026 рік сформовано вже на підставі нового прогнозу, розповів Олег Шаров. Але, звісно, попереду ще багато роботи.

До 2036 року потреба економіки в зайнятих зросте з 12,9 млн до 14,6 млн людей, до того ж зміниться структура попиту, розповідає Дарія Марчак. Україна потребуватиме значно більше інженерів, технічних фахівців, виробничих кадрів, медиків, науковців та інших спеціалістів із прикладними компетенціями.

Найбільшим драйвером створення нових робочих місць стане відбудова країни. У будівельній сфері запит на працівників може зрости більш ніж удвічі – з приблизно 520 тис. у 2025 році до 1,24 млн у 2036-му, коментує дослідження Сергій Бабак. Це пов’язано з модернізацією житлової, транспортної, енергетичної та соціальної інфраструктури. А отже, зростатиме попит на інженерів, архітекторів, проєктувальників, фахівців із технічного нагляду, менеджерів інфраструктурних проєктів.

Але при цьому новий підхід має відповідати ідеям розвитку наукоємної економіки з високою доданою вартістю, а не лише потребам відбудови країни в повоєнний період. «Це можливо за умови проведення активної державної науково-технічної політики. Важливо, щоб український бізнес замовляв наукові послуги як університетам, так і стартапам, і користувався ними для випуску конкурентоспроможної інноваційної продукції», – зауважує Олег Шаров.

Тим часом розрахунки демонструють і суттєве зростання потреби у працівниках переробної промисловості – з приблизно 1,3 млн осіб у 2025 році до 1,6 млн у 2030-му та до понад 1,7 млн у 2036-му, констатує Сергій Бабак. Тож загалом потреба у працівниках переробної промисловості зросте майже на 400 тис. осіб.

«Це відображає стратегічну трансформацію української економіки. Якщо раніше значна частина експорту формувалася за рахунок сировинної продукції, то в майбутньому дедалі більшу роль відіграватимуть виробництво, переробка та створення доданої вартості всередині країни», – каже Бабак.

Аграрний сектор, хоч і зберігатиме стратегічне значення, але змінюватиме модель зайнятості. У довгостроковій перспективі загальна чисельність зайнятих у сільському господарстві поступово скорочуватиметься: з 1,8 млн осіб у 2025 році до 1,57 млн у 2036-му.

Хоча у 2027–2030 роках прогнозується тимчасове підвищення потреби – до 1,81 млн у 2030 році. Однак це не означає скорочення ролі агросектору в економіці. Навпаки, розрахунки відображають глобальну тенденцію підвищення продуктивності праці, зауважує Сергій Бабак.

Чи призведе новий прогноз потреб ринку праці до відчутної зміни балансу кількісних показників підготовки фахівців із вищою та професійною освітою? «Не впевнений. Насамперед новий прогноз має бути відпрацьованим, а це потребує часу, – каже Олег Шаров. – У сучасній економіці постійно зростає потреба в розумовій праці за рахунок скорочення потреби в ручній, тому вимога наявності фахової передвищої та вищої освіти має стійку позитивну тенденцію. А ось структура підготовки фахівців з вищою освітою за галузями знань і спеціальностями може зазнати суттєвих змін».

 При цьому, на його думку, ринок праці відкоригує співвідношення  майбутніх фахівців фахової передвищої та вищої освіти. «Цей баланс матиме свою динаміку, яка може відрізнятися для різних галузей знань і спеціальностей», – зауважує Олег Шаров.

Прогнозується, що в секторі інформації та телекомунікацій потреба залишатиметься відносно стабільною, без суттєвого кількісного зростання: 290 тис. осіб у 2025 році, 280 тис. у 2030-му, 263 тис. у 2036 році.

«Це не означає зменшення значення ІТ для економіки, – наголошує Сергій Бабак. – ІТ демонструє високу продуктивність праці. Тому економічний внесок галузі може зростати навіть без пропорційного збільшення кількості працівників».

Крім того, за його словами, цифрові рішення дедалі активніше інтегруються в усі сфери економіки – від агросектору та промисловості до транспорту, логістики й державного управління. «У результаті цифрові компетентності стають не окремою спеціалізацією, а наскрізним елементом більшості сучасних професій», – зауважує він.

За професійними групами найбільше зростання загальної потреби до 2036 року очікується серед кваліфікованих робітників з інструментом – з 1,24 млн у 2026 році до 1,79 млн у 2036 році; робітників металургійних та машинобудівних професій – із 678 тисяч до 982 тисяч; робітників з обслуговування технологічного устаткування та машин – із 989 тисяч до 1,19 млн.

Серед лідерів за затребуваністю – кваліфіковані робітники, інженерні й технічні спеціалісти, констатує Сергій Бабак.

«Звісно, ми не вважаємо, що маємо ідеальну модель, – зазначає Дарія Марчак. – Це – перший настільки комплексний прогноз в Україні. Будь-яка економічна модель має свої обмеження, особливо в умовах війни та високої невизначеності. Саме тому ми будемо вдячні за пропозиції та професійну критику від українських і міжнародних експертів та будемо модель постійно вдосконалювати».

З огляду на нещодавнє оновлення Кабміну виникає питання, чи не відкладуть цю реформу «на потім». Експерти зауважують, що за будь-якого складу уряду стратегічні потреби економіки залишаються сталими, тож найімовірніше впровадження нового підходу до підготовки кадрів триватиме. Звісно, навіть ідеальна (у теорії) модель має свої обмеження, особливо в умовах війни та тотальної невизначеності. Але саме комплексність прогнозу має зробити його затребуваним протягом довгого часу.